Суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно, - позиція ВС.

У судовій практиці часто виникає питання, що вважати належним повідомленням учасника справи. Зокрема, в останні роки набуло розповсюдження повідомлення за допомогою електронної пошти.

Однак, має місце різниця між повідомленням на офіційну електронну пошту (електронний кабінет учасника справи) та повідомлення на особисту електронну пошту, наприклад, gmail чи ukr.net.

Суддя Касаційного цивільного суду ВС Наталія Сакара під час онлайн-семінару, організованому КЦС ВС, звернула увагу, що в ЦПК в якості належного способу повідомлення закріплено направлення повідомлення саме на офіційну електронну пошту.

«Під офіційною електронною поштою розуміється адреса електронної пошти, яка вказана користувачем в ЄСІТС, що складається з складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені. Тобто, зазвичай ці адреси закінчуються «mail.gov.ua», зазначила вона.

В той же час, в якості офіційної електронної пошти також може використовуватися адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.

«У тому випадку, якщо в матеріалах справи наявна довідка про те, що документи доставлені до електронного кабінету, ми вважаємо, що таким чином особа отримала інформацію на свою офіційну електронну пошту, тобто, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи», додала Наталія Сакара.

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділі «Мої справи».

Повідомлення на власну електронну пошту учасника справи

Втім, як зазначила суддя, нещодавно дещо змінилася позиція Верховного Суду з приводу можливості повідомлення осіб не на офіційну електронну пошту.

Раніше існувала позиція, що якщо особа направила зі своєї власної електронної пошти суду певну інформацію, то суд може на цю адресу їй відповідати і листуватися. Але зараз ВС орієнтується на те, чи була зазначена певна електронна адреса у документах, направлених особою до суду.

«Виходячи з нової практики, і це вже постійно презюмується, у тому випадку, якщо особа, звертаючись до суду, в заяві або по суті справи, або в заяві з процесуальних питань, вказала свою електронну пошту, яка не є офіційною, то ми вважаємо, що вона погоджується на отримання повідомлення саме на цю електронну пошту, тобто, діє презумпція обізнаності – особа має цікавитися, чи отримала лист», зазначила доповідач.

Отже, Верховний Суд виходить з того, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

«Разом з тим, презумпція обізнаності стосується тих суб’єктів, які подавали заяви до суду.

Якщо ж відповідач не подавав заяву до суду, де вказана його електронна адреса, але вона зазначена позивачем, то презумпцію обізнаності застосовувати не можна».

Постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18 

 Судово-юридична газета