Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими впродовж липня 2023 року – https://is.gd/GmSwSh.

Анонсуємо деякі з них.

4 липня 2023 року Велика Палата ЄСПЛ ухвалила остаточне рішення у справі HURBAIN v. Belgium. У цій справі національні суди зобов’язали заявника – видавця щоденної газети – знеособити статтю в цифрових архівах, у якій згадувалося повне ім’я водія, відповідального за смертельну дорожньо-транспортну пригоду в 1994 році, з огляду на його «право на забуття». Заявник скаржився у зв’язку із цим на порушення його права за ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (свобода вираження поглядів).

Велика Палата ЄСПЛ погодилася з висновками національних судів та рішенням ЄСПЛ у складі Палати від 22 червня 2021 року про відсутність порушення ст. 10 Конвенції в цій справі, зазначивши, серед іншого, що водій, який був реабілітований у 2006 році, після спливу суттєвого проміжку часу мав законний інтерес у тому, щоб йому дозволили реінтегруватися в суспільство без постійного нагадування про його минуле. ЄСПЛ також зауважив, що знеособлення як особливий засіб зміни архівних матеріалів, який стосується лише імені та прізвища відповідної особи й іншим чином не впливає на зміст переданої інформації, не мало стримувального впливу на свободу преси в цій справі.

Тож національні суди ретельно збалансували право особи на забуття та право на свободу вираження поглядів, обмеживши втручання у право, гарантоване ст. 10 Конвенції, лише тим, що було суворо необхідним.

У справі TRISTAN v. the Republic of Moldova проти заявниці було порушено кримінальне провадження за підозрою у зловживанні владою «особою, яка обіймає відповідальну посаду високого рівня». Поки тривало провадження, до статті Кримінального кодексу, за якою заявниці було висунуто обвинувачення, законодавець вніс зміни, замінивши поняття «особа, яка обіймає відповідальну посаду високого рівня» на поняття «державна посадова особа».

Заявницю було засуджено за цією статтею Кримінального кодексу в новій редакції. У зв’язку із цим заявниця скаржилася до ЄСПЛ за ст. 7 Конвенції (ніякого покарання без закону), стверджуючи, що вона не відповідала характеристиці суб’єкта злочину за статтею Кримінального кодексу, на підставі якої її було засуджено, а також на непередбачуваність відповідного законодавства. 

ЄСПЛ, визнаючи порушення в цій справі, констатував, що національні суди застосували положення кримінального закону, який набрав чинності після порушення провадження проти заявниці, не надавши жодних пояснень щодо того, чому нове поняття суб’єкта злочину було еквівалентним попередньому, хоча формулювання було суттєво іншим.

ЄСПЛ вважав, що той факт, що національні суди, не надавши жодного обґрунтування, не розрізнили ці два поняття, хоча законодавець це зробив, не можна вважати тлумаченням, яке відповідало формулюванню відповідних положень.

Нагадуємо, що зі всіма оглядами практики ЄСПЛ, підготованими Верховним Судом, можна ознайомитися за посиланням: https://is.gd/ODGlyj.

Верховний Суд